|
|
От
|
Anatoliiz
|
|
|
К
|
All
|
|
|
Дата
|
05.11.2003 11:50:00
|
|
|
Рубрики
|
Прочее;
|
|
ДНІПРОВСЬКА ПОВІТРЯНО-ДЕСАНТНА ОПЕРАЦІЯ
ВТРАТИ БУЛИ НЕПРОПОРЦІЙНІ МАСШТАБАМ ВИКОНАНИХ ЗАВДАНЬ
У вересні 1943 року Червона армія нестримно просувалася до Дніпра. Щоб
врятувати групу армій "Південь" від повного розгрому, гітлерівське командування
прийняло рішення відвести її на правий берег річки, сподіваючись таким чином
зупинити наступ.
Ставка Верховного Головнокомандування ще на початку вересня вказала
Воронезькому, Центральному та Степовому фронтам на необхідність форсувати
Дніпро зходу і захопити на правому березі плацдарми, здатні забезпечити
розгортання сил для наступу на Правобережній Україні. 22 вересня на південний
схід від Києва розпочалося форсування ріки передовими загонами 3-ї гвардійської
танкової армії. Одночасно праворуч від танкістів переправлялись окремі
частини 40-ї армії Воронезького фронту (пізніше 1-го Українського). На ранок
24 вересня був створений букринський плацдарм завширшки 20 км. Командування
Воронезького фронту поставило перед військами задачу розширити плацдарм. Тут
передбачалось розгорнути основні сили фронту і завдати головного удару
по противнику.
Для розширення букринського плацдарму і протидії передислокації резервів
противника було вирішено в ніч на 24 вересня 1943 р. висадити повітряний
десант. З цією метою зі складу повітряно-десантних військ у розпорядження
командувача військ Воронезького фронту генерала армії М.Ф.Ватутіна були
виділені 1-а, 3-я і 5-а повітрянодесантні бригади. У зв'язку з тим, що всі
бригади повинні були спільно діяти в одному районі, їх об'єднали в
повітряно-десантний корпус. Командиром корпусу було призначено заступника
командувача повітрянодесантних військ генерал-майора І.Затєвахіна. Штаб
корпусу сформували з офіцерів штабу повітрянодесантних військ Червоної Армії.
Зосереджені на правому березі Дніпра, повітряно-десантні з'єднання повинні були
створити щит на рубежі Ржищів - Черкаси і прикрити ним розгортання сухопутних
військ. При цьому їм належало утримати район 110 км по фронту і до 25 км у
глибину, що значно перевищувало можливості трьох неповних бригад, які до
того ж зовсім не мали бойових протитанкових засобів. Поспішна підготовка
операції виключала зосередження значних сил. Загальна чисельність
парашутистів корпусу становила 10 тис. чоловік.
Напередодні висадки радянського повітряного десанту противник зосередив
навколо плацдарму великі сили. Ця передислокація не була своєчасно встановлена
розвідкою фронту.
Зосередження бригад у вихідному районі після десантування планувалось провести
з 17 до 21 вересня. Але внаслідок великого завантаження залізниці та поганої
погоди здійснення задуму затягнулося до 24 вересня. Транспортних літаків
прибуло значно менше, ніж передбачалося.
Штабами бригад при складанні таблиць і розрахунків на десантування було
допущено неприпустимі помилки. Деякі командири батальйонів і навіть бригад
не брали до своїх літаків радистів, а командир 3-ї гвардійської
повітрянодесантної бригади полковник В.Гончаров посадив у свій літак все
командування бригади, що могло призвести до загибелі всього командного складу
цього з'єднання. Через нестачу пального і бензозаправників виліт першого
ешелону 5-ї бригади затримався на півтори години, а в подальшому з цієї ж
причини вильоти наступних ешелонів та їх десантування проходили вже не за
планом, а окремими літаками в міру заправки їх пальним.
Внаслідок неправильного розподілу засобів зв'язку і радистів по літаках вранці
25 вересня ніякого зв'язку з особовим складом повітряного десанту не
існувало. Не було зв'язку і в наступні дні, аж до 6 жовтня 1943 р.
Десантування 3-ї і 5-ї повітрянодесантних бригад почалось в ніч з 24 на 25
вересня. З підходом перших радянських транспортних літаків противник ввів у
бій проти десантників усі наземні засоби оборони. Помітивши світлові сигнали
і вогнища у формі прямокутника, за якими відбувався збір парашутистів,
противник почав на широкому фронті й у великій кількості запалювати вогнища.
Це дезорієнтувало екіпажі літаків, а посилення вогню зенітних засобів
змусило льотчиків збільшити висоту і проводити операцію на великих
швидкостях. Все це призвело до значного розпорошення сил, бойових вантажів,
змішування підрозділів бригад. Раптовості, на яку розраховувало
командування, не було. Але зупинити десантування противнику не вдалося. В
ніч на 25 вересня в районі Канева приземлилось 4575 бійців і 660 мішків зі
зброєю, боєприпасами і харчами.
За попередніми розрахунками (за сприятливих умов), всі десантні частини і
підрозділи повинні були приземлитись на ділянці розміром 10х15 км, фактично ж
окремі групи були розкидані по території від 30 до 90 км. Парашутно-десантні
підрозділи - батальйони, роти, взводи - розпалися як бойові одиниці, бійці
змушені були вести бої дрібними групами.
У період з 25 вересня до 5 жовтня в тилу противника діяли 43 окремі групи в
різних місцях великого району, ізольовані, без засобів зв'язку і необхідного
озброєння. Їх загальна чисельність становила 2300 чоловік. Значна частина
парашутистів пішла на захід у глибокий тил противника, приєдналась до
партизанів і воювала разом з ними. Найбільші групи десантників діяли
самостійно в районах канівського і черкаського лісів - близько 600 чоловік, у
районі Чернишів - близько 200, у районі Яблонова - чотири групи загальною
чисельністю близько 300 бійців. В інших районах дрібніші групи і загони
розгорнули активні бойові дії на великій території в тилу ворога. Одночасно
продовжувались спроби розшукати один одного й об'єднатися.
Найуспішнішими були дії відносно великих загонів, очолюваних майорами М.
Жерносєковим і В. Феофановим, капітаном
Н. Кротовим і старшим лейтенантом Є. Ткачовим.
На кінець вересня - початок жовтня 1943 р. декілька окремих груп десантників,
що зосередились у канівському лісі, були об'єднані в повітрянодесантну бригаду
під командуванням підполковника П. Сидорчука. 6 жовтня до неї підійшла група
зв'язківців із радіостанцією, через яку вперше був встановлений зв'язок
повітряного десанту з 40-ю армією фронту. Бригада вела активні диверсійні
операції, виконувала задачі з дезорганізації роботи тилу противника,
продовжувала приєднувати до себе нові групи парашутистів. На 22 жовтня
загальний склад бригади сягав майже 1000 чоловік.
З 28 жовтня до 11 листопада розвідувальні і диверсійні групи висаджували у
повітря мости, знищували транспортні колони, руйнували засоби зв'язку
противника, здійснювали сміливі нальоти на його гарнізони.
Десантники ретельно вивчали систему оборони противника по Дніпру в тактичній
глибині, а всі розвіддані постійно передавалися до штабу 2-го Українського
фронту, війська якого готувалися до форсування. На десантників було покладено
завдання - ударом з тилу прорвати оборону противника по Дніпру і захопити
плацдарм в районі Свидовок, Лозовок, Російської Поляни, Сокирного. Одночасно
або після того, як десантники оволодіють населеними пунктами, 254-а стрілецька
дивізія повинна була почати форсування Дніпра.
У ніч на 13 листопада 1943 р. підрозділи бригади одночасно атакували всі опорні
пункти противника. На світанку німецькі частини здійснили декілька контратак,
намагаючись вибити десантників із захоплених ними рубежів і опорних пунктів.
Протягом двох днів населені пункти неодноразово переходили з рук у руки, але
бійці десанту не залишили позиції біля Дніпра. Завдяки цьому в ніч на 14
листопада 254-а стрілецька дивізія змогла переправити на правий берег Дніпра
близько 800 чоловік. Після з'єднання десантників з військами, що форсували
Дніпро, вони оволоділи населеними пунктами Геронимівка, Російська Поляна,
Дубнівка та іншими. На цьому рубежі йшли жорстокі бої впродовж чотирьох днів з
резервами противника, що підходили з району Сміли, що дало можливість військам
2-го Українського фронту успішно завершити оточення та знищити противника в
Черкасах. Наступні бойові дії з розширення захопленого плацдарму тривали до 28
листопада у тісній взаємодії з частинами 254-ї та 294-ї стрілецьких дивізій. 28
листопада 1943 р. повітрянодесантну бригаду замінили і вивели з бою для
відпочинку та доукомплектування.
У ході майже двомісячних безперервних боїв десантники знищили близько 4 тис.
солдатів і офіцерів противника, велику кількість техніки, складів, вагонів,
паровозів тощо. Вони змогли об'єднатися організаційно в бригаду і успішно
виконати поставлені нові задачі. Незважаючи на значні переваги в силах і
засобах, противник так і не зумів знищити повітряний десант.
Однак серйозні недоліки в організації операції не дали змоги повністю виконати
поставлені задачі. Десантування було проведено неорганізовано. Відсутність
належного навігаційного забезпечення польотів авіації, погано організований
спочатку радіозв'язок з повітряним десантом, а також командуванням 40-ї армії,
велике розпорошення в ході висадки змусило десантників приймати самостійні
ініціативні рішення згідно з обставинами. Втрати, яких вони зазнали (до 40%
особового складу), були зовсім непропорційні масштабам виконаних завдань.
Станіслав КРУТИКОВ,
кандидат історичних наук
Газета "Народна Армія" 2003.10.01