Квітне Київська держава         Цветёт и пахнет древний Киев!
І могутня, і страшна.           Он могуч, гроза соседям,
Майже всі вона з’єднала         Почти всех поработил,
Українські племена.             И москалям мозги любил!

Не могла лише скорити           Лишь не смог пока домучать
Напівдиких деревлян,            Грязных, подлых россиян
Що жили в лісах дрімучих        Что жили в лесах дремучих
Геть на захід від полян,        На восток от молдаван.

Що не вміли розуміти            Сыны природы, глупы как мавпы
Заповіти золоті,                Не понимают и того
Що в єднанні тільки сила,       Что незалежность в наши дни
В злуці, в спільності, в гурті, Лучше ядерной войны!

Що тоді лише Держава            Когда Отечество в опасности
Буде дужа і міцна,              Сплотимся, братья, в хороводе
Коли всі в одно зіллються       Шаманский бубен прибавит ясности
Українські племена.             Мы готовимся к войне.

Двічі вже розбив їх Ігор,       Дважды Игорь им вломил
Вдруге платять вже вони         Геноцидил, бил, морил
Шкіри чорної куниці —           Словно липку обобрал
Дань невдалої війни.            В общем, справедливо с москалями поступал.

Та скоритися не хочуть,         Показалось мало им,
Відокремлюються знов.           Москали опять хотят по мордасам получать.
І утретє гнівний Ігор           В третий раз наживою гоним
Військо скликав і пішов.        Бойовки Игорь поручает созывать.

На нараді з князем Малом        Как всегда с утра до ночи
Деревляни день і ніч.           Глушит водку, наливает мёд,
Віщуни стоять, ворожать,        В окружении бояр 
Мал насупився, як сич.          Русский царь клянёт мадьяр! 
                               (он глуп и в этом нет сомненья,
                                мадьяры, как известно нам,
                                никоим тут, конечно, боком)

Хтось найстарший, наймудріши    Не так он мудр, как еще не пьян
Промовляє наразі:               Поднялся с речью толстый хан:
“Здавна радились зі мною       "Давно забили на меня
І бояри, і князі.               И бояре и князья.

І тепер я дам пораду:           Но опыт мой былых боёв
Воно так: як вовк з двора       Нельзя забыть в столь трудный час.
Витяг дві чи три овечки,        Когда задрот качает левел,
Вже не ждіть тоді добра.        Расслабиться нельзя сейчас.

Передушить всю отару            Он будет фармить твой удел,
До останньої вівці.             Пока хабар хоть есть какой.
Як ви впораєтесь з вовком,      Оружье мощное, щиты, доспехи,
Що ви зробите, борці?           Кулоны колдовские он надел...

Віддасте йому отару,            Неужели мы зазря 
Ту, що пасли, стерегли?”        По крохам наше злато добывали?"
“Уб’ємо кілками звіра!” —      "Мочить козла, мочить козла!" - 
Деревляни заревли.              Тут россияне заорали.

І рішають одностайно            И решили в тот же час
Вбити Ігоря і бою.              Вырвать зверю левый глаз.
І на тім вони скінчили          И Игоря решив судьбу,
Раду-бесіду свою.               Русские наклюкались в п... до изнеможения сил.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Наче в бурю чорне море,         Лес шумит, кусты трясутся,
Віковічний ліс гуде;            Старый дуб как клён дрожит.
Через ліс дрімучий, темний      Бойцы как призраки несутся
Військо Ігоря іде.              Бурка Игоря бежит.

Без дороги йде поволі,          Ему бы выйти на дорогу,
Здобуває кожний крок:           И продолжить с этим путь.
Там дерева повалились,          Простых дорог герой не ищет,
Там болото, там пісок.          В болоте он готов тонуть.

Так воно і йде до ночі,         Ночь темна, наступит утро
З лісом бореться, йдучи.        И при свете дня
На руках криваві рани,          Мы увидем с удивленьем
В піхвах заткнуті мечі.         Место хранения его меча.

Але що це?! Деревляни!          Ба! И хто цэ за парканом?
Деревляни з трьох боків!!       Русские с шести сторон!
“Оточили! Ми в неволі!         "Нас предали, бежим!
Гей, до зброї, до мечів!”       К оружью, братья геи!"
                               (столь неожиданный наскок
                                привел к противоречивым указаньям)

Та було уже запізно:            Уж поздно пить боржоми
Деревлянські вояки              Сбежали б славные грузины,
Налетіли, як на здобич          Коль тут бы им и не ввалили
Налітають хижаки.               По первое число.
                               (грузины, впрочем, тут не к месту,
                                ты сам попробуй здесь рифму соблюсти)
                                
Перебили княже військо,         Князь не рад,
Порубали, посікли,              Бойцы погибли смерью храбрых.
Князя Ігоря самого              Над Игорем самим
Обеззброїли, взяли.             Надругались и овладели им.

І, не стримуючи помсти,         И не сдержав садических экстазов,
Гніву лютого свого,             Никчемных и дурных обид,
Враз два дерева згинають        Из кирзовых сапог достав портки,
І прив’язують його.             К ужасной гибели князя обрекли.

І, два дерева нагнувши,         Ни полужив, ни полумертв,
Випускають нагло з рук, —       Вдыхая русский зловонючий дух,
І живцем роздертий Ігор         Скончался Игорь не приходя в сознанье,
Умирає серед мук.               Не выдержал душевных мук.

…Так за дужу Україну,           За соборность? Самостийность? Общечеловеческие ценности?
За соборну Ігор вмер.           За власть, бабло и личное обогащение!
За соборність України           За это умирают и теперь.
Умирають і тепер.               А стихоплёты пишут эту хрень.

На луці палає ватра,            Беломор затушен - атака началась,
На луці ідуть танки.            По полю мчатся танки
Тут в вінках цвітуть дівчата,   Не до девок нам сейчас,
Там співають парубки.           В пылу мы адской рубки.