От Любитель Ответить на сообщение
К All Ответить по почте
Дата 27.01.2005 19:31:24 Найти в дереве
Рубрики WWII; Память; Версия для печати

Итоги дискуссии о бандеровщине. Документы. Памятник Робитницкому.

Краткий план:

1. Тщетные попытки выгородить бандеровщину.
2. Доступные документы про ОУНовцев;
3. Пример новоукраинского исторического мЫшления;
4. "У всех жена ушла"
5. Памятник Робитницкому.

1. Тщетные попытки выгородить бандеровщину.

"Борцы за украинское самосознание" демонстрируют удивительное многообразие взглядов на украинский национализм. То Бандера - "хороший", Мельник - "плохой"; то Бандера - "плохой", Мельник - "хороший"; то и тот и другой "хорошие", но до определённого момента, когда им "пришлось" сотрудничать с нацистами; то наоборот - одно время были плохие, но потом "прозрели" и "исправились"...

Но увы... Так же как шампунь Head&Shoulders "не даёт ни одного шанса" (если верить рекламе) перхоти, так и исторические документы не дают ни одного шанса украинским националистическим формированиям в ВОВ.

И мельниковцы, и бандеровцы сотрудничали с нацистами задолго до Войны; и те, и другие использовали националистическую риторику; и те, и другие использовали шовинистическую риторику; после окончания Войны ОУН террроризировало в числе прочих мирное население, никак не связанное с советской властью.

2. Доступные документы про ОУНовцев

Ряд документов, позволяющих составить адекватное представление об украинском националистическом движении в ВОВ был опубликован Виталием Масловским в книге "Обвиняет земля" (М. : Универсум, 1991). Книгу можно вроде бы даже заказать здесь http://diplom.net.ua/list/026.htm. "Колоритная" деталь - вскоре после публикации другой его книги - "С кем и против кого воевали украинские националисты в годы Второй мировой войны" (Москва, Славянский диалог, 1999), - с Масловский погиб. Насколько можно судить по публикациям в Инете, после его смерти не было даже возбуждено уголовное дело.

Фрагменты документов из этих и других книг можно найти здесь:
http://ua.mrezha.ru/Heroes.htm

"Избранные места":

В апреле 1944 года группа УПА "Орлы" проводила "акцию" в уезде Перемышляны на Тернопольщине. Только за один день 30 апреля их жертвами стали 303 поляка ("Обвиняет земля", док. N 46).

Манифест "Борьба и деятельность ОУН в период войны" объяснял, как эти "представители" должны поступать с остальной частью населения Украины. Например, рекомендовалось немедленно ликвидировать "нежелательные польские, московские и еврейские элементы". Участь оставшихся после резни Бандера оставлял на усмотрение "собственной националистической совести". Но при этом он скрежетал зубами: "Наша власть должна быть ужасной!" ("Обвиняет земля", с. 112).


В "Борьбе и деятельности ОУН в период войны" Бандера четко сформулировал свою "национальную политику".

Украина для украинцев! Смерть московско-еврейской коммуне!
Польских крестьян ассимилировать. Руководителей уничтожить (позднее отношение к полякам еще более ужесточилось).
Ни куска хлеба москалям (а на практике также и выходцам из Восточной Украины - В. Р.), пусть подыхают приблуды!... Не помогайте московско-еврейским пришлым. Собакам - собачья смерть!
("Политика и время", N 6, 1991).

Одним словом пытаться выгораживать кого-то из оуновской сволочи - дело безнадёжное. "Чёрного кобеля не отмоешь добела".

3. Пример новоукраинского "исторического" мЫшления

В то же время в украинской «историографии» основным исследовательско-полемическим «методом» является метод тактичных умолчаний. Пример:

http://5ka.ru/33/6311/2.html
II.2. АНТИУКРАЇНСЬКА

До неї належать представники перш за все радянської науки, а також значна частина польських, чеських вчених та публіцистів, які мають певні особливості у підходах відповідно до національних розбіжностей. Всередені цієї групи можливий поділ на “антиукраїнство” і “неоантиукраїнство” стосовно Російської Федерації, де й після 1991р. реанімовано ідеологічні засади радянської школи.
Головною рисою цього напрямку в історіографії є формування змісту, засобів наукового дослідження і, зрештою, навіть висновків ненауковими - ідеологічним шляхом. Тобто науковцям заздалегіть “пояснювали” що і як треба писати, в чому маємо яскравий приклад - “Тези у 300-річчя возз’єднання України з Росією (1654-1954)”, підготоварні, відповідно, до 1954 року. В цей час, коли ще тривали військові операції по “зачищенню” Карпат, особливо важливим було довести історичну закономірність єдності двох братніх слов’янських народів (про що дані конкретні вказівки, без жодного фактичного доведення) [72, с.15]. Основною формою втілення цих вказівок в 40-50ті роки були також матеріали пропагандивного змісту, проте основна частина містилася у “прикладному” вигляді в документах судових справ, яких тільки за перший рік безпосередніх сутичок ОУН з радянською системою (1944-1945) було розроблено 19606 [5, с.3]. Незважаючи на це число, радянська історіографія не визнає український рух опору масовим.
У 60-80х роках взагалі на теми, що стосувалися національних проблем, в СРСР було накладено табу, оскільки вважалося, що такі проблеми зовсім не існують. Власне, тому навіть та незначна частка громадян, яка мала хоч якесь уявлення про трагедію українців, мала замість правди спотворений і перекручений набір ідеологічних тверджень, що лунали зі сторінок періодики [39,48, 59…].
“Симптоматичною” з таких робіт є “Українська Повстанча Армія: шлях ганьби і злочинів”, автором якої є В.Давиденко. видана вже у 1989 році ця невеличка книжечка містить відомий набір фраз про те що:
• Збройна боротьба на заході України - була бандитизмом і мародерством і не була масовою;
• ОУН - буржуазно-націоналістична агентура Німеччини, яка діє на поталу загарбникам проти свого народу;
• Справжній український народ (читай: зросійщине населення сходу України) не підтримував ОУН/УПА.

Проте “вітри перебудови” вже відчутно і тут і, всупереч першому твердженню, що наведено вище, УПА названо “достатньо мобільним і підготованим у військовому плані формуванням”, тобто - визнано організованість і силу цього з’єднання [17, с.24].
Шкода, що ті документи судових справ, про які було згадано раніше, зараз використовуються російською наукою для формування своїх концепцій без жодних змін, і після 1991 року, коли вже, здавалося б, комуністична ідеологія має потрохи зникати, на сторінках професійних видань, не кажучи вже про періодику, з’являються матеріали, від яких відверто тхне “світлим минулим”. Проблема полягає у тому, що такі дослідники, як, наприклад, В.Ямпольський (зверніть увагу: професор і кандидат юридичних наук), підходять до радянських документів некритично і дослівно розуміють тексти, написані майстрами з ідеології КДБ. Варто лише навести назви таких публікацій: “Альянс ОУН-СС”, “ОУН на службе фашизма”, “Как трезубец вплелся в свастику” [25, 30, 85]. Крім непоодиноких випадків неточного перекладу з української мови на російську, які спотворюють розуміння слів, російским авторам бракує певної етичності і вони вважають за можливе використання таких зворотів як “это - уродливейшее явление” і ”одурманеные националистическим угаром подручные Петлюры и Бандеры”…[85, с.77]
На цьому тлі дещо краще виглялає інша національна школа - польська, хоча і тут є свої тонкощі. Серед притаманних польським публікаціям рис слід назвати:
• Погляд на Україну як на район Польщі, на який і надалі слід претендувати;
• Потрактування етнічної історії України як частини російської, несвідомої своєї окремішності;
• Стереотип українця - різуна-гайдамака, єдина мета якого - винищення поляків;
• Намагання змалювати українців одвічними колаборантами, на відміну від славетних поляків, що вступили у двобій з Німеччиною у 1939р.;
• Намагання нав’язати братерські почуття українцям, очікуючи від них вибачення і каяття [19, с.15-19].

Найбільш вагомим, з точки зору польських дослідників, питанням в галузі українсько-польських відносин цього періоду є положення та історичне обгрунтування існування української спільноти в землях Лемківщини і Закерзоння, що безпосередньо пов’язане з подіями 1947 року (акція примусового виселення українців-лемків під кодовою назвою “Вісла”).
Підсумовуючи сказане про відверто антиукраїнські настрої в історичній науці слід підкреслити, що цінність даної школи полягає у тому, що тільки у порівнянні з нею може бути оцінено діяльність власних українських дослідників. Незважаючи на тенденційність, це завжди є погляд з іншого боку на події, важіль, за допомогою якого визначається “золота середина”.

Во-первых показательно, что любой исследователь, называющий оуновских палачей палачами автоматически записывается в «антиукраинцы», во-вторых – что о ключевой теме в российских, польских, еврейских исследованиях украинского национализма – политике этнических чисток и идеологии «этнически чистой» Украины - не сказано за исключением изящного намёка про «різуна-гайдамака» ни слова. Кстати и сам факт внимания к ОУН в Израиле проигнорирован. Это, впрочем, неудивительно.

Если русским в данном контексте можно приписать «великодержавный шовинизм», полякам – «этнический ревизионизм», то евреям – разве что «жыдомасонский заговор».

4. Важный момент. «У всех жена ушла»

Пан Kranich выгораживая бандеровщину попытался представить бандеровцев рядовой политической силой – время, мол, было жестокое.

Не выйдет!

Открытые призывы ОУНовских лидеров к этническим чисткам - никак не могут быть списаны на «жестокое время» и выставляют даже фашиста Муссолини на их фоне «агнцом божиим», не говоря уже о Союзниках.

5. Теперь про пресловутый памятник Робитницкому.

Пан Oleh Nemchinov, как бы это сказать помягче, немного путает.

Вот тут https://vif2ne.org/nvk/forum/archive/907/907916.htm он пишет:

>Я лично был на открытии памятнику Володымыру Робитныцькому http://unp.lviv.ua/main.php?inc=doc0196 .

Однако в заметке вполне недвусмысленно сказано: " Львівські РУХівці пообіцяли, що на могилі В.Робiтницького у Львовi, до Свята Покрови, буде встановлений пам'ятник “

Т.е. на момент службы, которая, кстати сказать, была "25 серпня" (т.е. 25 августа) памятник не был установлен.

Короче говоря нет никаких оснований сомневаться в истинности сообщения mignews ( http://mignews.com.ua/events/ukraine/oun_1031.html ) об участии Ющенко в открытии памятника Робитницкому 1 ноября 2001 года.


И ещё один пример ющенковской нацполитики:
http://www.news2000.com.ua/print/forum/zakonotvorec.html?printversion=l
«З метою відновлення історичної справедливості щодо бійців Української повстанської армії та членів Організації українських націоналістів (ОУН-УПА), які боролись за незалежність Української держави, в рік 60-річчя утворення Української повстанської армії» (вопросы по этой теме выносились трижды, у Ющенко 2 «за» и один раз он не присутствовал на сессии). Этот вопрос не прошел. Но за него проголосовал «за» 141 депутат, из которых 103 представителя фракций «НУ» и БЮТ.«Про відзначення 60-річчя з дня створення підпільної молодіжної організації «Молода гвардія» (Ющенко «не голосовал»). Решение по этому вопросу большинством голосов все же было принято, но «не голосовали» 105 депутатов, из которых: «НУ» и БЮТ — 78. К тому же «против» высказались еще 12 депутатов, и все из «НУ» (Танюк, Жулинский, Зварич, Костинюк, Круць, Полянчич, Стецькив, Стойко, Ткач, Чорновил, Ключковский, Лебедивский).