Re: Что стало...
На украинском об этом и не только очень познавательно
http://www.ukrstor.com/ukrstor/maslovskij-vse.html
В частности, описания особенностей формирования опровергают нынешний миф о том, что СС-Галициен и УПА якобы были несообщающимися сосудами.
Фрагмент на основе мемуаров бывшего начштаба дивизии Гайке:
На початку книги Гайке зазначає, що через дивізію пройшло близько 32000 вояків. Тут немає нічого дивного, бо після катастрофи під Бродами на Львівщині в липні 1944 р., коли дивізія втратила майже весь свій особовий склад, вона ще двічі переформовувалась і постійно поповнювалась резервними та новими вояками.
Гайке Вольф-Дітріх (1913 р. н.) - майор вермахту, уродженець Прусії. Народився і виріс в офіцерській сім'ї. В січні 1944 р. був відряджений в 14-ту гренадерську дивізію СС "Галичина", яка тоді перебувала в Нойгаммері, де завершувала своє формування. Спочатку був призначений начальником оперативного відділу її штабу в званні капітана, а затим начальником штабу в чині майора. Книгу спогадів про дивізію СС "Галличина", в якій служив до кінця війни, Гайке розпочав писати відразу ж після війни, перебуваючи в англійському таборі для німецьких військовополонених, і називав її спочатку "Sie wollen Freiheit" ("Вони хотіли волі").
В той час як націоналістичні вербувальники дурили політично несвідомих юнаків Галичини, рошифровуючи "SS", як "січове стрілецтво" чи "січові стрільці", Гайке виразно зазначав:
"Офіційна назва дивізії від 30 липня 1943 року: SS-Freiwilligen-Division "Galizien" (CC - добровольча дивізія "Галичина) і від 27 червня 1944 року: 14.SS - Freiwillin-Grenadier-Division (galizische №1) (14.СС - добровольча гренадирська дивізія (галицька №1).[ 27]
Гайке тут же додає:
"Проте Гіммлер ясно застеріг, що в дивізії під жодним поглядом не можна навіть думати про незалежність України. Слова "Україна", "українець" "український" заборонялося вживати під загрозою кари. Вояки дивізії мають йазиватися не "українцями", а "галичанами".
І хоч 28 квітня 1943 р., в час проголошення декрету губернатора і дистрикту "Галичина" Вехтера, дивізія представлялась як стрілецька дивізія військ СС, гітлерівське командування, а вірніше управління військ СС, перший набір "добровольців" послано було в поліцейські частини ("охоронні" війська СС). Саме це старанно приховують усі націоналістичні і навіть іноземні автори і дослідники історії дивізії.
Гайке свідчить:
"Щойно 18 липня 1943 р. відбувся виїзд першої групи дообровольців із Львова на вишкіл. Спочатку їх розміщено в таборі "Гайделягер" (в Пусткові поблизу Дембіци). Їх розформовано в 4-й, 5-й, 6-й, 7-й, 8-й поліцейські полки". [28]
Тому від самих початків існування горезвісної дивізії розпочалася тривала і завзята боротьба УЦК (і самого губернатора Вехтера) з вищими військовиками вермахту і чиновниками управління військ СС за те, щоб перетворити дивізію з поліцейської формації в польову (фронтову) дивізію СС з новим комплектом тогочасного озброєння. Ця боротьба тривала аж до весни 1944 р., при тому без жодних результатів. Дивізія на той час продовжувала вишкіл як поліцейська. Однак питання про зміну призначення досі не було вирішено. Керівництво СС маневрувало та хитрувало, бо п'ять (хоч і малокомплектних, але все ж таки) поліцейських
полків, призначених для служби в "охоронних" військах СС, продовжували формуватись окремо, а основний кістяк дивізії (призначення якої ще не було визначене) перебував спочатку в "Гайделягері", а затим переведений в стаціонарний табір Нойгаммера. В дивізію, зазначає Гайке, прибув 20 жовтня 1943 р. її командир, оберфюрер СС Фріц Фрайтаг, також поліцейських чин.
Коли ж у липні 1944 р. дивізія була розгромлена під Бродами на Львівщині, а її рештки оточені радянськими військами, генерал Фрайтаг впав у прострацію. "Генерал Фрайтаг повідомив, - пише Гайке, -... що він не в стані командувати дивізією, бо не має над нею жодного контролю...". Генерал Ліндеманн, командир сусідньої дивізії, яка також була в оточенні, прийняв під своє командування рештки 14-ої гренадерської дивізії СС "Галичина", але залишив Фрайтага у розпоряджені свого штабу.
Наприкінці книги Гайке розповів про ще один курйозний факт. В останні дні війни дивізія спішно покинула бойові позиції проти радянських військ і кинулась назустріч англійським військам, щоб здатися їм у полон. В містечку Тамсвег, де проходила колона дивізії, англійці утворили пропускний пункт, в якому затримували "чужонаціональні частини та всі частини зброї СС". Довідавшись про такий пункт, Фрайтаг остаточно здрейфив і застрелився, - оповідає Гайке про кінець дивізії та її командира.
Навесні 1944 року до складу дивізії врешті було включено поліційні полки чч. 4, 5 а згодом 6, 7, 8. Щоб добитися перенесення цих полків, треба було довгих і твердих домагань УЦК, губернатора Вехтера і самих вояків цих полків... Поліційні полки були сформовані з добровольців, призваних до дивізії першим набором. Вони проходили бойове навчання біля Гдині, Білостоку, в Меці, По, Тарб і Сольє-де-Борн у Франції. Тут вони мали такий склад: 4-й полк - Gal. SS-Freiw. Regiment, Галицький СС - добровольчий полк... Старшинами і підстаршинами поліційних полків були виключно німці". [33]
І далі:
"На початку лютого 1944 року 4-й полк було перекинуто до Галичини на боротьбу з большевицькими партизанами, де він згодом брав участь у боях з Червоною Армією під Тернополем. У Франції вояки закінчили вишкіл і навесні 1944 року їх у більшості надіслано до дивізії в Нойгаммер. Під час вишколу їх використовувано також для поборювання французьких партизанів. При ліквідації поліційних полків у Франції деякі вояки перейшли до лав французьских партизанів, напр. Група Осипа Круковського, яка становила окремий відділ в групі майора Легранда".[34]
Таким чином виходить, що 14-та гренадирська дивізія СС "Галичина" тільки кілька місяців (березень - липень 1944 р.) була дійсно польовою і стрілецькою. Після ж розгрому під Бродами в липні того ж року, рештки її вже восени знову переформовують в тому ж Нойгаммері на базі запасного полку, який тут залишався на вишкіл, в звичайну поліцейську ("охоронну") дивізію СС і використовують не у фронтових, а в каральних цілях.
Цікаву деталь з цього ж приводу подає Гайке:
"Чоту польової жандармерії... перетворено на сотню понад 100 польових жандармів...", а також "приділено близько 50 собак, витренованих для охорони й гонки...". Для чого, думаєте? Та для переслідування окремих груп противника (партизанів) у час каральних акцій.
А вже на початку жовтня 1944 року дивізію в повному складі (вже заново переформовану) перемістили в Словаччину, де вибухнуло повстання проти фашистів, своїх і німецьких. Тут дивізії була підпорядкована
Далі Армстронг "уточнює":
"...Ініціятива з українського боку вийшла від д-ра Кубійовича, провідника Українського центрального комітету. Для такого завдання Кубійович був повністю кваліфікований: повне знання німецької мови, видатний географ з міжнародною репутацією, трирічний досвід у контактах із службовцями Генеральної Губернії. Хоч він не репрезентував ніякої української партії, то все таки втішався серед усіх загальною пошаною за свої значні досягнення. Але понад усе (тут я покличуся на свої особисті контакти з д-ром Кубійовичем з пізніших часів) він завжди був холоднокровний і мав здоровий розсудок. В результаті, його міркування про потребу української військової сили, хоч в основному зроблені незалежно від нікого, вимагали підтримки майже всіх інших українських провідників".[38]
Армстронг при цьому додає:
"Проте найголовніша підтримка прийшла від Української греко-католицької церкви. Єпископ Йосип Сліпий (пізніше кардинал Сліпий) публічно схвалив творення дивізії. Виглядає, що й митрополит Андрій Шептицький, найбільш шанований українець, зробив це приватно. За їх "Позиція ОУН-б є більш невизначена. Безсумнівно, послідовники Бандери на початку відкидали яку-небудь співпрацю при наборі до дивізії. Підпільна пропаганда ОУН-б в Галичині і на Волині (включно з летючками УПА, яку в середині 1943 р, перебрали бандерівці) засуджувала організовану німцями військову формацію. Замість того "нова" УПА далі закликала до збройної боротьби проти нацистів (тільки на словах, а не на ділі - В.М.) і СРСР. Деякі підпільні публікації повторювали ті заклики ще в половині 1944 р. Все-таки якось трудно збагнути, як міг набір до дивізії в Східній Галичині проходити так успішно, якщо ОУН-б, найповажніша сила серед української молоді, так сильно противилася такому наборові, як на це натякала підпільна пропаганда. Майор Гайке кидає деяке світло на ту справу, коли говорить про вояків дивізії, які відвідували відділи УПА й потім за їх дозволом верталися до своїх відділів... Особисті свідчення й опубліковані спомини деяких дивізійників, що мали близькі контакти з ОУН-б, твердять, що бандерівський командир УПА Роман Шухевич секретно доручав своїм людям добровільно голоситися до дивізії. Шухевич сподівався пізніше використати тих добровольців у партизанській боротьбі. Тому аж до літа 1944 р., коли дивізія вступила в катастрофічну битву під Бродами, а ЧА (Червона Армія - В.М.) окупувала Галичину, ОУН-б не виступала так сильно проти дивізії. Згодом приклонники Бандери активно підтримували нове формування 1-ої української дивізії. Вкінці ОУН-б разом з Кубійовичем, церквою і ОУН-м признавали, що регулярна військова формація важлива для майбутньої України". (Виділено мною - В.М.).
"Початкове різне ставлення пізніше змінилося, і, рахуючись з реальними можливостями та фактичним станом, послано навіть певну кількість людей, що організаційно чи сімпатіями стояли на боці українського національно-визвольного підпілля, до дивізії, беручи до уваги моменти практичного характеру вишколення, добуття зброї та дбання, щоб не допустити до розгортання ворожнечі між дивізією й українським підпіллям". [43] (Виділено мною - В.М.) Далі Гриньох стверджує, що "на підставі офіційних стверджень німецького командування вже в перші місяці відбуло з дивізії і перейшло на бік УПА біля 600 осіб".
>С уважением, Владимир
Dixi http://x-43.ho.com.ua/
