|
|
От
|
Ярослав
|
|
|
К
|
Рядовой-К
|
|
|
Дата
|
25.06.2003 17:34:16
|
|
|
Рубрики
|
11-19 век; Политек;
|
|
Re: Вы не...
>>
>>Вот то-то и оно (см в соседней ветке). Написано вполне литературным украинским языком, НО западноукраинским его вариантом. (современным, т.к. в диаспоре продолжает существовать наряду с другим вариантом).
>
>Я не могу признать ЭТОТ язык за украинский. Украинский язык - это суржик. Тоже. что ныне выдаётся за так называемый "украинский литературный" - это галицийский диалект, точнее - один из его видов.
Однако -))) ты вообще украинскую литературу (окромя старой школьной программы) читал?
вот тебе пример харьковского диалекта (до русификаторской политики СССР)
День і ніч я пропадаю в «чека». Помешкання наше — фантастичний палац: це будинок розстріля ного шляхтича. Химерні портьєри, древні візерунки, портрети кня жої фамілії. Все це дивиться на мене з усіх кінців мойого випадко вого кабінету. Десь апарат військового телефону тягне свою печальну тривожну мелодію, що нагадує дальній вокзальний ріжок. На розкішній канапі сидить, підклавши під себе ноги, озброєний татарин і монотонне наспівує азіятське: «ала-ла-ла». Я дивлюсь на портрети: князь хмурить брови, княгиня — надменна зневага, княжата — в темряві столітніх дубів. І в цій надзвичайній суворості я відчуваю весь древній світ, всю безсилу грандіозність і красу третьої молодости минулих шляхет них літ. Це чіткий перламутр на бенкеті дикої голодної країни. І я, зовсім чужа людина, бандит — за одною термінологією, інсур гент — за другою, я просто і ясно дивлюсь на ці портрети і в моїй душі нема й не буде гніву. І це зрозуміло: — я — чекіст, але і людина. Темної ночі, коли за вікном проходять міські вечори (маєток злетів на гору й царить над містом), коли сині димки здіймаються над цегельнею й обивателі, як миші,— за підворіття, у канареєчний »замок, темної ночі в мойому надзвичайному кабінеті збираються мої товариші. Це новий синедріон, це чорний трибунал комуни. Тоді з кожного закутка дивиться справжня й воістину жахна смерть. Обиватель: — Тут засідає садизм! Я: — ...(мовчу). На міській башті за перевалом тривожно дзвенить мідь. То б'є годинник. З темного степу доноситься глуха канонада. Мої товариші сидять за широким столом, що з чорного дерева. Тиша. Тільки дальній вокзальний ріжок телефонного апарату знов тягне свою печальну, тривожну мелодію. Зрідка за вікном проходять інсургенти. Моїх товаришів легко пізнати: доктор Тагабат, Андрюша, третій—дегенерат (вірний вартовий на чатах). Чорний трибунал у повному складі. Я: — Увага! На порядку денному діло крамаря ікс! З давніх покоїв виходять льокаї і також, як і перед князями, схиляються, чітко дивляться на новий синедріон і ставлять на стіл чай. Потім нечутно зникають по оксамиту килимів у лабіринтах високих кімнат.
>Так вот. http://ryadovoy.vif2.ru
С уважением Ярослав