|
|
От
|
Sav
|
|
|
К
|
Sav
|
|
|
Дата
|
04.03.2003 16:59:28
|
|
|
Рубрики
|
11-19 век;
|
|
И мое ИМХО
Вобщем-то понятны причины, по которым "национально-свидоми" украинские историки пытаются представить эту битву, как блестящюю победу "Украинськои державы" над проклятыми москалями. На самом деле масштабы, значение и. собственно, "нацпринадлежность" этого события несколько преувеличены.
Выше я привел два описания событий - современного украинского историка и украинского историка 18 века. Что мы имеем в сухом остатке?
Выговский и возглавляемая им группировка "козацкой старшины" (а по сути - польской шляхты, перекинувшийся на сторону украинцев на предыдущем этапе) вели гражданскую войну против старшины левобережных полков, которые традиционно опирались на поддержку Сечи (правобережные полки Выговский "вычистил" от своих противников, да и количество "шляхетной", пропольской старшины там было традиционно выше).
Сделав попытку "вернутся обратно" - подписав Гадяцкую угоду (а есть сведения, что Выговский был готов принять польское подданство и просто под гарантию "шляхетских прав" для своей партии) Выговский во-первых вступил в открытый конфликт с Московой, а во-вторых - еще больше настроил против себя "нешляхетскую" часть козачества.
Результат налицо - если его предшественник Хмельницкий собирал под свои знамена до 90 и более тыс. бойцов, "борэць за Украинську дэржаву" сумел собрать, как сказано выше, аж 16 тыс. казаков (я помню про потери, понесенные в ходе Хмельниччины, но тем не менее - 60 тыс. человек в реестре д.б. числиться). Отметим также тот факт, что основная часть, собственно, казацкого войска - пехота, а конница - это 30-40 тыс. татар плюс всякие наемные формирования гетмана.
Таким образом, собственно военная победа - разгром отряда Пожарского - целиком на совести татар и наемников. Военное исскуство собственно Выговского сводится к тому, что он озаботился этих самых татар пригласить. Кроме этого, полного и сокрушительного разгрома царского войска, о котором твердили нам не произошло - несмотря на понесенные тяжелые потери, русские в относительном порядке отступили. А с отбытием татар к постоянным местам проживания иссяк и военный потенциал "козацькои дэржавы" Выговского.
Летопись Величко:
"Гетьман Виговський побачив, що не на добре йому складаiться: з одного боку -- брат його, як було показано, був розгромлений пiд Киiвом i козацьке вiйсько почало за це невдоволитися на нього; з другого -- що вiдкинувся вiд нього з усiм полком переяславльський полковник Цюцюра; з третього -- що простувало на нього з Сiчi до Чигрина п'ять тисяч запорожцiв; з четвертого -- що поляки, якi були пiд Конотопом iз Виговським, iх очолював коронний обозний Потоцький, були вибитi й вигнанi зi своiх кватир, якi вiдвiв iм Виговський. Через те, засумнiвавшись, що збереже свою цiлiсть, вiн узяв з собою орду , яку залишив йому хан пiсля Конотопського бою, i, притягнувши до себе скiльки мiг козакiв, рушив iз ними всiма i з братом своiм Данилом вiд Чигрина до Хмельника в Браславський полк, сподiваючись одержати собi в допомогу лядських вiйськ, у чому не помилився. Дружину ж свою, була вона козацького роду, й братову, Олену Хмельницькiвну, залишив з усiма багатствами у Чигринi.
Там, пiд Хмельником, Виговський стояв зi своiм вiйськом i, чекаючи до себе польського вiйська, дождався з Варшави свого посла, полковника Немирича з товариством, iз потвердженими та закрiпленими королiвською присягою вищеописаними Гадяцькими пактами. Цьому вiн дуже порадiв, маючи сподiванку поправити своi справи, i хотiв невзабарi рушати з усiм козацьким, польським i татарським вiйськом на Украiну до Чигрина, а тими Гадяцькими пактами прагнув
посiяти в украiнському народi велике сум'яття й непуття .
Але всевидець Бог, не бажаючи здiйснити той його, Виговського, замисел i бачачи через це в малоросiйському народi ще бiльше чварне кровопролиття, вклав у серце князевi Трубецькому й iншим князям та боярам, що були з московським вiйськом у Переяславлi, виправити на Виговського пiд мiсто Браславського полку Хмельник, що стоiть над Бугом, козацьке вiйсько й перепинити його пiдступнi намiри. Пiсля складення гетьманства з Безпалого наказним гетьманом поставили значного й багатого козака, переяславльського купця, швагра Богдана Хмельницького Якима Сомка, який був дядьком по матерi Юрiiвi Хмельниченку, оскiльки Богдан Хмельницький мав собi за першу жiнку Анну Сомкiвну, рiдну Якимову Сомкову сестру.
Цього Сомка, який став наказним гетьманом, було виправлено з новим нiжинським полковником Васютою (бо нiжинський полковник Гуляницький залишався тодi при Виговському) з Переяславля на чолi кiльканадцятитисячного козацького вiйська, зiбраного з рiзних сьогобiчних полкiв i посланого пiд Хмельник на Виговського. Прибувши сюди, Сомко дав бiй Виговському, зламав i розгромив його до решти, так що вiйська його однi впали разом з нiжинським полковником Гуляницьким трупом, а iншi розсипалися: татари до Криму, козаки з прилуцьким полковником Петром Дорошенком до Сомкового вiйська, а поляки з гетьманом Виговським та братом його Данилом пiшли назавжди до Польщi. Вiд того погрому гетьман Виговський бiльше на Украiнi не бував.
"