Приведу отрывок из себя ))) (на иностранном языке с машинным переводом)
Війни із татарами та Молдовою закріпили головування кінноти як основного роду військ у польській армії, на відміну від тенденцій, що намічалися у Західній Європі. Прикордонна зона на південному сході королівства була відносно слабо залюдненою, і для її захисту потрібна була кіннота, здатна до ведення ефективних боїв з легкоозброєними і швидкими татарськими і молдавськими загонами.
До кінця XV сторіччя польська кіннота поділялася на важкоозброєних копійників і легших стрільців. Головну роль на на полі бою мали копійники. Якраз у цей час захисний обладунок досяг апогею свого розвитку
... Більшість копійників мала простіші плитові обладунки, подекуди навіть старожитні, що дісталися їм у спадок. У боротьбі проти легкоозброєних татар напевно копійники могли не одягати повного обладунку («гарнітуру»), лише його окремі елементи, переважно кирасу та шолом.
Також треба відмітити, що хоча коні копійників також часто були захищені плитовим обладунком (що складався з нагрудника, налобника на голову коня, та кираси, що закривала задню частину коня, з’єднаних системою ременів та защібок, що забезпечувала необхідну для руху коня еластичність обладунку), у боях із татарами кінський обладунок вживався рідко.
...
Наступальне озброєння копійника включало довгий (до 130 см) меч, але головною зброєю був тяжкий 4-метровий спис-ланс.
У кінних корогвах разом із копійниками знаходилися також стрільці, озброєні луками (що витіснили завдяки татарському впливу арбалети (куші) середини XV століття) або частково мушкетами. Захисною зброєю у них були кольчуги (панцирі).
Копійники загалом не були придатні до швидких акцій проти татарів у степу, де потрібна не стільки сила удару, але рухливість. Краще в боротьбі з чамбуламі показали себе стрільці, але і вони не завжди могли протистояти татарам. Ідеально придатною до боротьби з татарами виявилася кіннота нового типу, гусари. Початково гусари були легкою кіннотою походженням із Сербії та Угорщини, де вони вже мали досвід боротьби із татарами на службі у Османської імперії, на що власне й звернули увагу в Польщі. Перші наймані в Угорщині гусарські загони з’явилися в надвірній корогві в 1500 році. Як вже згадувалося, у історичних джерелах їх називають рацами чи рачами, за тогочасною назвою сербів, серед яких початково набиралися ці війська. Рачі билися легкими списами та шаблями чи мечами, а для захисту від ударів і стріл уживали невеликі прямокутні щити, а також шоломи та кольчуги.
Саме такий тип кінноти виявився найбільш придатним для розв’язання задач, що стояли перед польською обороною поточною, бо гусари, зберігаючи високу рухливість, були також здатні до таранної атаки на пролом ворожого шикування. Протягом першої польовий XVІ століття гусари почали вживати трохи тяжший обладунок, і поступово витіснили важчих і менш рухливих копійників та самі перетворилися на важку кінноту. На степовому кордоні копійники зникають найшвидше, і військо складається виключно з гусарів і стрільців, а також підрозділів, що билися «по татарськи» (фактично це були стрільці, але без захисного озброєння). У середині XVІ століття із цих останніх двох видів кінноти виник новий вид легкої кінноти, що отримав назву козацької, на озброєнні якої, на відміну від стрільців, були також і короткі списи («рогатини»).
=========
Войны с татарами и Молдовой закрепили председательства конницы как основного рода войск в польской армии, в отличие от тенденций, намечавшихся в Западной Европе. Пограничная зона на юго-востоке королевства была относительно слабо Обитаемый и для ее защиты нужна была конница, способная к ведению эффективных боев с легковооруженных и быстрыми татарскими и молдавскими отрядами.
К концу XV века польская конница делилась на тяжеловооруженных копейников и легких стрелков. Главную роль на поле боя имели копейников. ...
Большинство копейников имела простые плитовые доспехи, иногда даже стародавние, доставшиеся им в наследство. В борьбе против легковооруженных татар наверное копейников могли не надевать полного доспеха («гарнитуру»), только его отдельные элементы, преимущественно кирасу и шлем.
Также надо отметить, что хотя лошади копейников также часто были защищены плитовых доспехами (состоявший из наперсник налобника на голову коня, и кирасы, закрывавшая заднюю часть коня, соединенных системой ремней и защибок, обеспечивающей необходимую для движения лошади эластичность доспехах , в боях с татарами конский доспех употреблялся редко.
... Наступательное вооружение копейников включало длинный (до 130 см) меч, но главным оружием был тяжелый 4-метровый копье-Ланс.
В конных знаменах вместе с копейников находились также стрелки, вооруженные луками (вытеснивших благодаря татарскому влиянию арбалеты (куши) середины XV века) или частично мушкетами. Защитной оружием у них были кольчуги (панцире.
Копейников вообще не были пригодны к быстрым акций против татар в степи, где нужна не столько сила удара, но подвижность. Лучше в борьбе с чамбулами показали себя стрелки, но и они не всегда могли противостоять татарам. Идеально пригодной к борьбе с татарами оказалась конница нового типа, гусары. Изначально гусары были легкой конницей происхождению из Сербии и Венгрии, где они уже имели опыт борьбы с татарами на службе у Османской империи, на что собственно и обратили внимание в Польше. Первые наемные в Венгрии гусарские отряды появились в надворной хоругви в 1500 году. Как уже упоминалось, в исторических источниках их называют рацамы или рачамы, по тогдашней названием сербов, среди которых первоначально набирались эти войска. Рачи сражались легкими копьями и саблями или мечами, а для защиты от ударов и стрел употребляли небольшие прямоугольные щиты, а также шлемы и кольчуги.
Именно такой тип конницы оказался наиболее пригодным для решения задач, стоявших перед польской обороной текущей, так гусары, сохраняя высокую подвижность, были также способны к таранной атаки на пролом вражеского построения. В течение первой полевой XVI века гусары начали употреблять немного тяжший доспехи, и постепенно вытеснили более тяжелых и менее подвижных копейников и сами превратились в тяжелую конницу. На степном границе копейников исчезают быстрее, и войско состоит исключительно из гусар и стрелков, а также подразделений, сражавшихся «по татарски» (фактически это были стрельцы, но без защитного вооружения. В середине XVI века из этих последних двух видов конницы возник новый вид легкой конницы, получивший название казацкой, на вооружении которой, в отличие от стрельцов, были также и короткие копья («рогатины).
'Бій відлунав. Жовто-сині знамена затріпотіли на станції знов'
