Фортифікація Кам’янця-Подільського за планом К.Оппермана 1794р.
Кам'янець-Подільський перш за все формувався як місто-фортеця. Генетичний зв'язок з Європою та активне існування в контексті європейської політики дали можливість відчути тут вплив кращих фортифікаційних шкіл.
Після переходу у 1793 році під юрисдикцію російської корони Кам'янець розглядається вищими військовими колами як об'єкт побудови Нової фортеці Кронштадтського [фортового] типу після ліквідації та часткового пристосування укріплень попередніх епох. Враховуючи значну видовженість, якої набув західний кордон Росіі, а також сусідство з Австрією і Прусією, імперія постала перед необхідністю створення нової концепції державної оборони, над чим вищі ешелони військового та військово-інженерного корпусу почали працювати з кінця XVIII ст. Військовий архів інженерного відомства зберіг матеріали, що відображають рекогносцировку західної прикордоної лінії у 1794-1797 рр. яка була доручена інженер-капітану Карлу Опперману, інженер-генерал-майору де Вітте [1795], інженер-генерал-майору Сухтелену та інженер-генерал-майору Деволану [1797]. Як результат розвідки та аналізу цими людьми були розроблені плани фортифікації, про що також збереглися архівні документи.
Найбільший інтерес для нас становить план інженер-капітана Оппермана, який безпосередньо стосувався Кам'янця-Подільського. За пропозицією цього інженера в ролі фортець були обрані Дінабург, Постава, Несвіж, Мінськ, Остріг, Кам'янець-Подільський. З них дві - Мінська та Кам'янець-Подільська фортеці повинні були належати до розряду великих. На користь Кам'янця було те, що тут вже була стара фортифікаційна система, хоч, як відзначав генерал-лейтенант Федір Ласковський: «что...касается Каменца-Подольского, то все инженеры того времени, да и сам капитан Опперман находили местоположение его самим невыгодым для возведения крепостной ограды, вследствие близости болот,окружающих город со всех сторон. Существующая ограда, состоя из старинних каменных стен, не могла оставаться в таком виде и, наконец, крепость заключала в себе довольно обширный и многолюдный город, который, по политическим обстоятельствам и характеру жителей, мог только вредить обороне и парализовать ее действия».(1)До того ж Кам'янець-Подільський, додає Ф.Ласковський, всупереч «приписываемой ему в то время стратегической важности, представлял по своему топографичсскому положению весьма важные невыгоды, как для сооружения новой крепостной ограды, так и при исправлении существовавшей в то время старинной. Особенность местности заключается в том, что... противоположный берег реки, окружающей крепость со всех сторон значительно, командует ею».(2)
Панівний стан лівого берегу каньйону р.Смотрич був настільки очевидним, що практично унеможливлював деблокуючу атаку гарнізону міста. Таким чином, коли б гарнізон Кам'янця був взятий в облогу, це значило б фактично катастрофу. За визначенням генерала Деволана: «Эта крепость расположена была хорошо для того времени, когда турки и татары довольствовались открытым нападением, не употребляя артиллерии. С введением этой, у турок крепость зта была взята вместе с другими...» (3)Коли фортеця була захоплена за допомогою артилерії у др. пол. XVII ст., то на кін. ХVIII ст. артилерійська наука та сила гарматного пострілу досягла таких вершин, що з пануючих лівобережних пагорбів місто досить легко можна було розбомбардувати. Саме на ліквідацію такої небезпеки і був направлений план Оппермана, розроблений ним за наказом командуючого військами, дислокованими в губерніях, приєднаних від Польщі, князя Юрія Долгорукого, у 1794 р.
Цей план передбачав:
зламати Нову фортецю [горнверк] та зрівняти це місце;
частково [у східній частині] зламати Стару фортецю, а західні кам'яні стіни дещо реконструювати, захистивши земельним бруствером;
навкруги міста збудувати кам'яну стіну ламаної лінії з казематовими фланкуючими приміщеннями, або відкритими батареями. При найбільш захищених дільницях стіни мали бути збудовані казарми та магазини для гарнізону на 1000 солдатів;
у найбільш високих місцях Старого міста вирішено було побудувати артилерійські батареї, розмістивши їх так, щоб вони не прострілювались вогнем з-за каньйону. Для того, щоб зрівняти або наблизити висоту міських батарей до висоти пануючих лівобережних пагорбів, планувалось штучно підняти їх платформи, збудувавши під ними приміщення для зберігання пороху.
Крім цього, враховуючи незахищенність каньйону, що оточував місто і який важко було контролювати з міських батарей, було вирішено очистити його від всіх будівель, знести дві греблі, що давали б змогу підтримувати рівень води у річці літньої пори року, а головне — побудувати артилерійські казематовані кофри для стрільби по настильній траєкторії вздовж рову. Для задоволення потреб замку, каньйону та міста артилерійський парк тут мав налічувати 25 гармат великого калібру у замку, 50 на верхніх батареях міста та 125 малокаліберних у кофрах каньйону і фланкуючих казематах міста та замку. Гарнізон повинен був налічувати 3500 піхотинців та 400 артилеристів. Проте найбільш масштабні роботи були запроектовані за межами міста, яке у ті часи розташовувалось у межах сьогоднішнього Старого міста.
Щоб виключити загрозу блокади, вирішено було побудувати відносно невеликі, але добре озброєні артилерійські форти, що зв'язувалися б з містом підземними комунікаціями.
Головний і найбільший форт неправильної п'ятикутної форми повинен був розміститися на північному пагорбі, приблизно у районі сьогоднішнього кабельного заводу, оскільки він тяжів над самою низькою та відкритою частиною міста. На кожному бастіоні планувалося розмістити по 10, а на кожному равеліні по 6 великокаліберних гармат [разом 80 одиниць]. Для прикритої дороги було необхідно 15 гармат малого калібру. Гарнізон, що налічував 1500 піхотинців та 190 артилеристів, мав розміститися у спеціально збудованих казармах та магазинах. З містом цей форт з'єднувався підземним переходом, який починався на лівому березі Смотрича напроти Кушнірської башти. Другий, дещо менший форт, за формою плана правильний чотирикутник, мав бути збудований на південному пагорбі, там, де сьогодні знаходяться склади військового училища. Крім чотирьох бастіонів та чотирьох равелінів посередині форту був запланований круглий кавальєр, що давав змогу активно маневрувати вогнем на всі боки. Для цього необхідно було 66 великокаліберних гармат — по 10 на бастіони, по 4 на равеліни та 10 на кавальєр. Десять малокаліберних гармат захищали прикриту дорогу.1200 піхотинців та 152 артилеристи — гарнізон форту — теж мали спеціально збудовані казарми. Південний форт, як і північний з'єднувався з містом підземним переходом. Нарешті, третє окреме укріплення фортового типу, що мало взаємодіяти з замком,повинно було вирости напроти нього на полі над Карвасарами. Тут пагорб давав змогу контролювати частину міста та замок. Тому укріплення набувало форми відкритого форту з одним бастіоном, двома напівбастіонами та двома равелінами, оберненими у бік поля, але з відкритою горжею у бік міста. Така форма давала змогу і місту контролювати це укріплення у разі його захоплення ворогом. Сюди планувалося 40 великокаліберних та 10 малокаліберних гармат, 800 піхотинців і 100 артилеристів. Таким чином, Кам'янець-Подільський отримував логічно завершену систему укріплень відповідно до вимог часу, котрі виводили його на рівень фортець високого гатунку, неприступність якої забезпечували 261 гармата великого калібру, 160 малого, 4 тисячі піхотинців та 842 артилеристи. Така фортеця, що була опорним пунктом значних військових сил, могла не тільки вести активну оборону, але й контролювати стратегічно важливу дільницю території з розв'язкою доріг. Для порівняння — під час переходу фортеці під російську юрисдикцію вона налічувала 245 гармат різного роду і калібру. Проте проект капітана Оппермана не був реалізований, 3 одного боку він був розроблений у той непевний час, коли за 6 років кін. ХVIII — поч. XIX ст. змінилося три російських монархи. З іншого південний напрямок російської зовнішньої політики дещо втрачав актуальність в зв'язку з подіями в Європі. Крім того, вражає кошторисна вартість плану Оппермана. У цінах того часу вона складала 1 млн.180 тис. карбованців. Тому у 1797 році Кам'янець-Подільська військово-інженерна команда запропонувала свій, спрощений та здешевлений, варіант реконструкції фортеці, реалізація якого йшла досить повільними темпами і до 1812 року, коли фортецю було виведено за штат військових об'єктів, тут майже нічого не було зроблено. На щастя саме повільність та нерозторопність військового відомства дали змогу зберегти систему кам'яненьких укріплень середніх віків та нового часу, котрі в поєднанні з оригінальними забудовами культового та цивільного характеру створюють унікальний архітектурний ансамбль старовинного міста, надаючи йому вигляду своєрідної неповторності.
Зауваження:
Ласковский Д. Материалы для истории инженерного искусства в России. ч.ІV, 1869, рукопись. [ВИА г.Москва]. с.48-49.
Там же, с.638.
Там же, с.1428.
